Є подорожі, після яких залишаються фотографії.
А є такі, після яких залишається тиша всередині.

Це день, присвячений святиням.
День без поспіху, без метушні, без «галочок».

Ми підніматимемося до монастирів, схованих у горах.
Тих самих, що пережили війни, пожежі та століття.
Які стояли тоді — і стоять зараз.

Ми відвідаємо 4–5 давніх обителей:

— «Всіх скорботних Радість»
— Панагія Сумела (з чудотворною іконою, написаною апостолом Лукою)
— монастир святого Георгія
— монастир Пресвятої Богородиці
— монастир Святого Хреста
— монастир святих Костянтина і Олени

У кожному місці можна буде спокійно помолитися.
Підійти до святині.
Побути наодинці зі своїм проханням або вдячністю.

Ці монастирі не туристичні.
Вони живі.
З монахами, з молитвою, з тією глибиною, яку неможливо пояснити словами.

Так, день буде насиченим.
Але переїзди недовгі, а зупинки часті.
І чим вище ми підніматимемося в гори, тим тихіше стає всередині.

Це не екскурсія заради вражень.
Це шлях заради зустрічі.